Полювання на танк дивізії «Вікінг»

Проводимо бурхливе літо! Цей сезон можна назвати танковим. Щодня команда часопису «Музеї України» отримує повідомлення про скарби, загадки, затонулі танки… Зрозуміло, перевірити все не маємо змоги, та у нас є дуже уважні читачі, які рушають в дорогу, щойно ми опублікуємо якийсь матеріал з більш-менш точними координатами!

Ось і нині, не встигли офіційно рушити до ставки Гітлера «Вервольф», як там уже кілька разів побували різні люди з металодетекторами – шукають скарби з вже легендарних танків-сейфів СС! Вже можна туристичний маршрут екстремального забарвлення відкривати!

Ми намагаємося контактувати з місцевою владою, уточнити в архівах, чи дійсно у серпні 1948 року, на Вінничину здійснила карколомний рейд спецгрупа СБ ОУН у пошуках скарбів, маючи зашифровану карту Аненербе? Вивчаємо фрагменти тієї схеми, придивляємося до супутникових фотографій… А хлопці раз – прочитали мій матеріал, кинули у джипи обладнання і поїхали! Наївні… В результаті, ми свою поїздку відклали…

Продовжується ажіотаж довкола 4 тонн золота Держбанку УРСР, захованого на Київщині. Яких лише екзотичних пропозицій нам не надходило! Треба знову збиратися у певний район…

Днями отримали ще одні «практично ідеальні» координати затонулого німецького танку. Наші інформатори стверджують, що у певному місці в березні 1944 року, застряв і затонув «Тигр» знаменитої дивізії СС «Вікінг». Його швидко засмоктало у болото. Потім нижче і вище насипали дамби, зробили ставки. Річка практично висохла, танк можна «взяти» детектором. Є свідок і провідник. Дуже запрошують. Є і де жити, і що випити-закусити. Пропозиція зваблива… Черкаська область, Маньківський район. Мабуть ризикнемо…

Порилися в мережі – там дійсно були бої, були проблеми з переправкою через ріку. Ось цитата з спогадів ветерана. Правда, згадується радянський танк…

«Борис Захаров: После этого наш полк отвели в резерв командования 2-го Украинским фронта. Там мы, приводя себя в порядок, простояли до 5 марта, когда 2-я танковая армия в составе 2-го Украинского фронта была введена в прорыв. Началась Уманьско-Ботошанская операция. Стояла ранняя весна. Оттепель превратила все дороги в грязевые потоки. Мы погрузили на броню боеприпасы, прикрутили бочки с горючим, на крылья танков посадили по отделению автоматчиков и пошли на запад. Вообще, уже потом, воюя на ИС-2, мы всегда старались брать дополнительный боекомплект. Ведь в танке ИС-2 было всего 28 выстрелов, поэтому на пол клали еще выстрелов пятнадцать и столько же зарядов к ним, да и на броню несколько ящиков.

Не доходя до Умани километров тридцать, мы увидели маленькую речушку Горный Тикич, к которой мы подошли в районе села Иваньки. Берега ее были непреодолимы для танков. Мост же, стоявший в этом селе, был пригоден разве что для телег, а не для сорокашеститонных машин. Полковые саперы обнаружили еще один мост ниже по течению реки, но он был заминирован, а они не брались за разминирование, ссылаясь на слабую подготовку. Тогда саперы из танкового корпуса, в который мы входили, начали усиливать мост в селе. Протрудились весь световой день и к вечеру доложили, что мост должен выдержать танк. Мой танк оказался первым у моста, так что опробовать их работу пришлось мне. Дойдя до середины моста, танк обвалил его левую сторону, перевернулся и упал в реку, уйдя под воду так, что на поверхности торчала лишь правая гусеница. Я сидел перед люком механика водителя, освещая переноской дорогу (фары мы не включали, опасаясь налета немецкой авиации). Меня сбросило в воду, но я достаточно легко выбрался сначала на танк, а с него и на остатки моста, а экипаж остался в танке… Полк, переправившись в другом месте, ушел вперед, а я остался ждать эвакороту, чтобы вытащить танк, захоронить экипаж. Догнал я полк уже в Молдавии где-то в начале мая. Матчасти в полку практически не осталось: много потеряли по техническим причинам, а так же в результате боевых действий».

http://www.iremember.ru/tankisti/zakharov-boris-petrovich.html

Тими краями йшов радянський наступ і німецький відступ. Все може бути… В українських музеях практично відсутня фашистська трофейна техніка – десь у 60-х роках хтось з апаратників наказав розрізати на брухт, аби не рекламувати нацизм. Перестаралися. Тож всі сподівання на затонулі і і закопані танки, які ще треба знайти. Успіх вже є. На тій же Черкащині знайшли залишки двох «Пантер», здається. Нині вони відновлюються на Харківському танковому, якщо інформація вірна. Надія є!

Ніяких координат і назв населених пунктів не називаємо свідомо. Якщо хтось хоче приєднатися і підтримати фінансово – пишіть!

Те, що будуть незабутні враження – гарантуємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», учасник експедиції «Танки-2011»