Музей Міноборони як база сепаратистів

Якби так званий «міністр оборони ДНР», а  простіше кажучи, терорист Стрілков-Гіркін з’явився в Києві (ну, припустимо такі неподобаючі фантастичні думки: якось він мріяв про марш-кидок зі своїми «колорадами» на Київ;  приїзд Гіркіна восени  на реконструкцію до Таранця «Даєш Київ» - не рахується), то, напевне, свій штаб облаштував би у Національному військово-історичному музеї Міноборони на Печерську!

А що? Там є маса ідейних однодумців-реконструкторів: готовий тобі «красний камандір РККА» і за дивним збігом обставин ще й директор цього музею – Таранець! А його новопризначений заступник з наукової роботи Ярослав Тинченко – ад’ютант – прес-секретар!

Слід сказати, що призначення Тинченка на цю посаду в музеї – з точки зору логіки Таранця – посилення, так би мовити, ідеологічної складової. Напевно, попередній заступник не до кінця розумів велику ідею «руського миру» та спробу його побудувати на Донбасі в Україні.

До того ж в умовах нової влади та без підтримки міністра Лєбєдєва – ну дуже тяжко працювати… Особливо коли  актуальною для суспільства стає українська ідея й патріотизм. Ну, уявляєте, для «исконно руського» сталініста та гіркінського колеги Таранця  - це як серпом по одному місцю! А тут Тинченко легко може всім заговорити мізки, та ще з правильної («їхньої») ідеологічної позиції.

Якщо ненадовго зазирнути до української «Вікіпедії», то в коротенькій Тинченковій біографії можна надибати одну прикметну фразу: «приятелює з відомим журналістом, письменником та українофобом Олесем Бузиною». Питання є? Думаємо, без коментарів! Це щодо особистості Тинченка.

Власне, Ярослав Юрійович, перебуваючи на такій поважній посаді, як і годиться історику, напружився, і видав на-гора об’ємне інтерв’ю «Кто на самом деле воюет на Востоке Украины. Вся правда о Стрелке», яке було опубліковане на сайті politika-ua.com, hvylya.org, та звичайно ж, у Бузини -buzina.org (можливо також передруковували інші інтернет-ресурси).

Дозволимо собі невеличкий ліричний відступ, бо не можна оминути увагою ще один «опус» Тинченка, який розмістив на своєму «авторському сайті» Бузина 26 січня 2014, тобто в розпал революційних подій – «Если Янукович поднажимом революции отрекается от власти». В цьому апокаліптичному есеї Тинченко змальовує наслідки революційних подій, де «не буле ні елліна, ні іудея», а «вчерашние герои ревоюции из отрядов самообороны, брошенные на усмирение голодных бунтов, мгновенно становятся карателями, фашистами и убийцами»; і «во «фронтовых областях» начинаются боевые столкновения  между сторонниками и противниками новой власти». Це – для загального контексту «ідеологічної платформи» Тинченка.

Тож повернемося до інтерв’ю, в якому Тинченко повідомляє прецікаві подробиці: виявляється він з терористом Гіркіним-Стрілком познайомився  ще в 1994 році на реконструкції (!), і вже тоді той заявляв, що буде війна за повернення України до складу Російської імперії. За словами Тинченка, Гіркін-Стрілок всім своїм друзям в Україні заявляв, що вони [росіяни] будуть воювати, бо, мовляв «Україна – це непорозуміння» і треба відновлювати «історичну справедливість». Цей «недоісторик» Гіркін нібито навіть навчався в Московському історико-архівному інституті!

Глибоко проникнувшись ідеєю імперсько-совдепівського патріотизму, «м’ятежна» гіркінська душа постійно шукала йому виходу! Але зовсім не задовольнялася написанням «декількох наукових робіт». Майбутній ватажок терористів встиг побувати в Придністровї та Сербії, брав участь у чеченських війнах. Вже тоді у запалених мізках Гіркіна-Стрілка блукала ідея міфічної російської імперії.

Хоча, на наш подив, Тинченко з таким пієтетом  та захопленням описує  цього покидька, на чиїх руках кров українських солдат, як аскета, добрішої душі людину, безсрібника, взірець для вояків – ну просто тобі Че Гевара й Кутузов в одному флаконі!

Разом з тим, Тинченко чомусь не говорить про захист української держави, її територіальної цілісності. Проглядається те, що він говорить про  проблеми української армії, суспільно-політичну ситуацію з чітко вибудованими про-сепаратистськими ідеологемами, які наскрізно пронизують всі його відповіді.  Як сказав один з дописувачів у коментарях: «Ніби й  про Україну, але оправдує тих  моральних уродів, які заварили війну на Сході».

Риторика Тинченка говорить сама за себе (й, власне, за нього) де відразу маркуються полюси: так, для нього є «русские патриоты» і «наши правосеки-яроши». А, наприклад, нещасний «Беркут», що спочатку мирно стріляв майданівців на стороні Януковича, «потом они должны служить победителям» (тобто українському народові), що є цілком неприпустимим для цих «яструбів».

Жодним словом Тинченко не обмовився про жертви серед українських військовиків, які протягом  трьох місяців воюють  з російськими найманцями Путіна-Януковича! Для нього не є очевидним факт, хто  стоїть за цією агресією: «Сейчас никто не может сказать, инициировал ли лично Путин войну на Донбассе или только подливает масла в огонь»?

Більш цинічного судження для заступника  директора з наукової роботи Національного музею Міноборони годі й шукати! Хочеться запитати Ярослава Тинченка: в «зелених ввічливих чоловічків» в Криму він теж увірував  всерйоз?!

Подальша українофобська маячня Тинченка вже напряму стосується Збройних Сил. Але весь свій негатив він переміщує (чомусь) на А.Гриценка  і жодним (!) словом не згадує зрадників – проросійських міністрів, які руйнували армію семимильними кроками -  Д.Саламатіна і П.Лєбєдєва! Чи «своїх» не критикує, а то ще Таранець образиться?

Тинченко - людина, що фактично показала себе адептом «руського мира» та схиблених ідеологем терориста Гіркіна-Стрілка, не має морального права працювати в Національному музеї Міноборони, закладі, що особливо в сьогоднішній складний час покликаний доносити суспільству ідеї українського патріотизму! Хоча Тинченко й Таранець – одного поля ягоди!

 Питання в тому – доки ще Міноборони  триматиме в своєму музеї цих моральних збоченців та платитиме за це їм зарплату! Це просто паплюження пам’яті тих хлопців, що кладуть своє життя на Сході за Україну!

Комітет порятунку Національного військово-історичного музею