За що можна поважати віце-прем’єр-міністра культури В’ячеслава Кириленка – так це за те, що послідовний. Як прийшов без будь-якої зрозумілої програми, так без неї і покине це унікальне крісло. Говорити щось про студентські вправи, написані у вільний від думок час, якісь там «кроки», які пробували видавати за концепцію, вважаю пустою тратою часу. Кому цікаво, може прочитати про ці змагання у «Музейному просторі». Відразу зауважу, що в аналізі бездіяльності міністерства більше конструктиву, ніж у самих «працях» міністерського апарату з надлишковою кількістю чиновників.
Яким чином цей персонаж обійняв настільки важливу у цей час посаду, думаю, може пояснити тільки той, хто його туди пропхнув. Якщо корупційні скандали, які супроводжували цього чиновника під час попередніх міністерських каденцій, могли забутись, то його сумнозвісне «голосування» Закону про мови 23лютого 2014 року, свіже в пам’яті – особливо жителям Сходу України, які на власній шкірі відчули наслідки цієї провокації, достойної ордена Павлика Морозова від нашого північного сусіда. Яким чином ця особа потрапила у постмайданівський уряд? Я схильний розцінювати це, як плювок в обличчя українській громаді. Вся подальша поведінка пана Кириленка підтвердила хибність цього призначення з повноваженнями, яких не мав жоден з міністрів культури.
Ці повноваження, при розумному (або ж добросовісному) використанні, могли вивести країну з хронічного відставання у гуманітарній сфері від світових лідерів – тим більше, при такому підйомі свідомості, який був після Майдану! Натомість що ми маємо – передачу «Мінкульт» з нульовим рейтингом, яку сам для себе придумав (за гроші платників податків!) пан Кириленко, абсолютно хамське нехтування думкою громади при призначенні керівників установ. і як наслідок – суцільний занепад у підвладному «королівстві».
Чому про катастрофічні «здобутки» пана віце-прем’єр-міністра так мало повідомлень у ЗМІ? Частково – тому, що пан гуманітарний віце-прем’єр підім’яв під себе значну частину офіційної преси, і зі слів журналістів, поводить себе там абсолютно брутально. Частково – хай це буде на совісті «джинсових» журналістів, які думають, що подзвін не по ним.
А тим часом «опричники» Кириленка у відданих їм на поталу закладах творять те, що на новомові називається «бєспрєдєл». Національний історичний музей, Лавра, Пирогівський музей архітектури – всюди, куди встромив свій «патріотичний інтерес» цей горе-міністр – скандали, беззаконня, розправи над неугодними… Керівники, патроновані паном міністром, відверто признаються: допоки Кириленко при владі, він покриє будь- яке їхнє порушення. Наприклад, пані Сосновська, що несподівано стала на чолі Національного музею історії України, звільнила, або примусила звільнитись майже половину(!!!) з трьох сотень працівників. А знайти таку кількість професійних музейників значно важче, ніж навіть рівну за кількістю бригаду лісорубів! Пирогівський«Отець» Юрій Бойко, позвільнявши практично всіх дієздатних робітників, привів за собою у пирогів «команду», а вірніше сказати, зброд, який жодного відношення до музейної справи ніколи не мав, тому одразу взявся за звичну для себе (і, очевидно, для батюшки) справу – здирництво. Деякі з «апостолів покращення» отця Юрія Бойка відверто признавались – збирають гроші «на вибори». Чи це правда, видніше штабу політсили, від якої балотувався батюшка у КМДА.
Хтось може заперечити, що, мовляв, Кириленко – не перший міністр-невдаха у Мінкульті. Але у даний переломний час ми не можемо собі дозволити у гуманітарній сфері персонажів з минулої епохи. Сучасні біди України багато в чому зумовлені хронічним відставанням та зловживаннями якраз у сфері культури. На сході України і сьогодні є місця, де не ступала нога працівника культури. А міністерство навіть не думає виправляти цю ситуацію. Знаючи графік та географію поїздок міністерських чиновників у зону АТО, можу це сказати з повною відповідальністю.
Але задача зараз не стоїть аналізувати діяльність, або бездіяльність Кириленка та його «пташенят», що в даній ситуації є, однозначно, злочином перед нацією. Виправити архаїчно-корупційний стиль роботи цієї команди неможливо. Задача стоїть якомога скоріше позбутись Кириленка з його командою та з його методами. Після цього потрібно терміново оголосити конкурс на заміщення всіх, без винятку, керівних посад у сфері Міністерства культури, зробити всеохоплюючий аудит матеріальних та культурних цінностей, що є в розпорядженні відомства. -пише linadov
А після цього – має бути розслідування діяльності та наслідків діяльності кириленків-зубків-карандєєвих…етс, етс. І – суд справедливий суд. Нищівники культури повинні понести відповідальність. Я переконаний, що наслідки діяльності цією «команди» умовно можна порівняти з «котлом» для Збройних сил. Вони хоч і не такі помітні на перший погляд, але не менш небезпечні. Руками «патріотичних крадунів» Україна позбавляється духовного захисту від агресії сусідів та від викликів сучасності.
Тому висновок один – винні повинні бути не просто зміщені з посад, щоб, відсидівшись, знову туди пробратись. Вони повинні понести відповідальність. Показово, так, щоб ніколи й нікому більше не хотілось би будувати своє благополуччя за рахунок духовних цінностей нації.
Хто рахував, скількома життями заплатили українці за безглузде (а вірніше – злочинне) голосування «про мови» 23 лютого 2014 року, яке, до речі,так і не підписане Президентом? Необхідна не лише політична оцінка цього діяння, але й розслідування його на найвищому рівні! А його ініціатор-провокатор зараз займає найвищу гуманітарну посаду в Україні (!!!?). Шановні, невже нам так можна плювати в обличчя?
Отже, збираємо підписи за відставку Кириленка та розслідування наслідків його діяльності!
Слава Україні!
І. Корсун