В’ячеслав Кириленко та його музейні оплічники
Сто днів уряду підкрались непомітно. Зазирнемо в «колиску» нашої духовності – Міністерство культури. Його, напевне, вперше очолює цілий віце-прем’єр. Тут нас чекала перша несподіванка – за три місяці мало хто бачив пана Кириленка в кабінеті, який, як вони чули, якраз і є їхнім керівником. Ось вам і перше новаторство – дистанційне керування міністерством. Яким чином здійснюється моніторинг та заходять розпорядження Міністра, поки що не всім зрозуміло. Напевно, там є ще якась новітня фішка.
 Якщо судити зі звіту за сто днів роботи уряду, що розміщений на сайті міністерства, то за цей проміжок часу керівництво Мінкульту блискавично розробило цілих чотири напрямки культурного наступу. Не буду зупинятись на аналізі напрямків – кожен може з ними ознайомитись на сторінці Міністерства. Тим більше, що ці напрямки існують переважно у вигляді ідей та мрій, а не готових законів. Дивує інше – невже, щоб розробляти ці напрямки, потрібно було всістись у міністерські крісла? А ви що, не знали куди вас пошлють? З перших днів треба було втілювати свої готові напрацювання! Реформи знову затягуються – дивись, за рік цілих дванадцять напрямків придумаємо!
Що ж видатного зробило керівництво установи у період, коли кожен день, политий кров’ю наших героїв - на вагу золота? Ага, ось що – кадрові призначення! У київських музеях – гордості нашої культури – зміни. Причому ці зміни відбуваються приблизно за однією схемою – назвемо її «кіт у мішку». Колективу закладу несподівано представляють нову (або добре забуту) особу, не цікавлячись ні думкою колективу, ні програмою претендента, ні його освітою, ні досвідом роботи. Навіть не було слухань у музейній або громадській раді Мінкульту. А навіщо? Революція гідності, на думку деяких можновладців, відбулась для того, щоб вони вмостили свої сідниці у владні крісла і «керували» у своє задоволення. А демократія, гідність? Переможцям це не потрібно
В Інтернеті постійно піднімає питання щодо підбору керівників музею. Серед директорів є люди різні: і кон`юктурники, і фахівці високого рівня, що пройшли шлях від зберігача, і антикризові менеджери, які за рік показують вражаючі результати, ну і випадкові люди. Найгірше, що над кожним директором висить тавро «вовкунівця», «кулиняківця», «нищуківця» - залежно від того, яким міністром людина була призначена на посаду. А тавро не завжди відповідає дійсності, хоча й псує життя кожній конкретній людині.
Останнє потрясіння - звільнення Сергія Чайковського, генерального директора Національного музею історії України та призначення на його місце Тетяну Сосновську, директора малесенького музею-квартири Павла Тичини. Поки що вона в.о. генерального директора. А потім, як себе проявить.
Свого часу звільнення чекав і генеральний директор Меморіального комплексу «Національного музею історії Великої Вітчизняної війни» Іван Ковальчук. Але після проведення виставки про Холокост звільнити не ризикнули – продовжили контракт на рік.
Отже бачимо, що форма заміни директорів всюди однакова: у музейному закладі несподівано з’являються керівники без будь-яких консультацій з людьми, які глибоко розуміють роботи музеїв.
І, якщо до історичного музею зайшов директор з досвідом, то звістка про призначення священика генеральним директором музею у Пирогові просто ошелешила.
Давайте все ж по порядку – у пирогівський музей несподівано привезли нового керівника. За сценарієм теперішньої влади: без конкурсу, громадських слухань та іншої, непотрібної, з точки зору міністерства, мороки. Ним виявився теремківський священик – отець Юрій (у миру – Бойко Юрій Анатолійович). Задля керівництва одним з найскладніших музеїв, тим паче національним – як з’ясувалось - не знадобилось ні досвіду музейної роботи, ні досвіду керівництва, ні музейних знань, законів та інструкцій. Достатньо того, що пан Бойко – чи то кум, чи хресний батько чинного віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка. Свого часу Бойко натирав сідниці у депутатському кріслі під куполом Верховної Ради, а потім перейшов до Кириленка штатним помічником.
Чи не нагадує це помаранчеві часи, які надовго підірвали віру людей у справедливість? Ті самі люди, ті самі методи… Схоже, так нічому ї не навчило життя цих політичних лузерів!
Дивне призначення отримало дивне продовження. Разом з паном Бойком, який приїхав на роботу на «Субару», приїхала групка не менш крутих молодиків на джипах «БМВ Х-5» та «Порш-Кайєнн». До речі, інтернет видав про них досить цікаву інформацію. Отже, знайомтесь, «радники» священика – Левчук Роман Вікторович та Карабан Дмитро Борисович. Левчук Р.В. був директором ТОВ «Вікна Двері в Вашому Інтер’єрі», директором ТОВ «Базис капітал»та бухгалтером ТОВ «Дарницяжилбуд», працював у групи компанії «Енергокрай». Карабан Дмитро Борисович – теж працював бухгалтером в декількох ТОВ. Але щось там у них «прогоріло». Левчук Р.В. навіть розмістив своє резюме на сайті work.ua - шукав собі вакансію зі ставкою у 15000 грн! Цікаво, чого ж вони прийшли до музею, де навіть директор отримує 3000 грн? Що хлопці чекають і що шукають? Молочні береги, чи «відкати» ? Не дарма вони по-господарськи зайшли у музей, з дозволу директора отримали доступ до усіх фінансових та службових документів, почали давати розпорядження працівникам музею. Левчук Р.М у музеї вже прилаштувався – у відділ юристом на пів ставки. А другому «малюють» у міністерстві посаду заступника з розвитку. І це після того, як Бойко Ю.А. у ЗМІ впевнено казав про скорочення штатного розпису на 20%, а адміністративний щтат роздувається до без тями. Як вам початок «царювання»?
Багато чого встиг зробити за неповні два місяці отець Юрій зі своєю командою. Не встиг тільки зустрітись з колективом та презентувати своє програму розвитку музею (якщо таке є!).. Він повністю ігнорує спілкування з колективом, вимоги профспілки, не озвучує своє бачення розвитку музею. Але дуже цікавиться, де можна встановити нові ятки і де облаштовані місця для проведення корпоративів.
До речі, під час «входин» Бойко Ю.А. гучно оголосив, що у музеї зменшиться кількість свят і він прибере всі шашлики з території музею, як страву, що не відповідає традиційній українській кухні! Правда, під час проведення Масниці, в дні роковин смерті Небесної сотні, у музеї густо стелився дим від шашликів та працювали диснеївські атракціони.
Але основне досягнення отця-директора за короткий звітний період сталося глупої лютневої ночі. В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ музеї організували кінозйомки за участю російського актора Князєва. Хто не знає – це один з горе-підписантів пасквілю за розчленування України та анексію Криму.
Що це, пане віце-прем’єр? Це один з ваших чотирьох напрямків? Там, здається, є щось про додаткове оподаткування задля розвитку кіно. То може віддамо ці гроші окупантам?
До речі, за які кошти були зроблені зйомки? Хочу, щоб правоохоронні органи уважно вивчили законність використання коштів. І було б цікаво взнати, скільки військового спорядження, або гуманітарної допомоги можна було б придбати за гонорар путінському посіпаці?
Що характерно –зйомки пройшли втаємничено, з порушенням інструкції музейних експонатів. Директор музею навіть не призначив відповідальних за зйомки - працівники музею, які зазвичай їх організовують та наглядають за ходом зйомок від початку до кінця, були відсторонені від участі в них. Відповідно розпорядженню за № 19 від 20.02.2015 року «Про відео зйомки художнього фільму «Поминальна Молитва» контроль за виконанням залишив за собою.
Все пройшло б тихенько, але зранку на працівників чекали купи сміття, знищені дороги та трав’яне покриття.. А ще – відчуття плювка в обличчя. Наше з вами надбання було використане для дуже сумнівної оборудки, від якої тхне зрадою національних інтересів та національної гідності (до речі, теж, здається, один з чотирьох напрямків).
Я не знаю (та й не цікаво) чим керувався новий горе-директор, організувавши це ганебне дійства, але вже виникають питання у музейній профспілки...
То що, панове, самі підете з культури? Займайтесь чимось іншим – менше буде шкоди.
Тепер, після революції гідності багатьом стало зрозумілим, що одним з чинників, який довів частину людей Сходу України до фактичного здичавіння, був якраз дефіцит українського культурного середовища. Завдячуючи, в тому числі, і таким, як ви, лицемірам. Згадайте Закон про мову, який виступив детонатором у розчленуванні країни. Хто був автором Закону? Народний депутат В’ячеслав Кириленко.
Що ж це виходить, Україна вимагає від Заходу санкцій, а на місцях тихенько провадять дрібненькі оборудки? Нові напрямки, кажете? Ваші напрямки не нові. Ми їх вже бачили у «папєрєдніков». Зараз їхні напрямки на Сході – у сусідів. Постарайтесь не сердити людей. Майдан для вас не буде потрібен. Вистачить сміттєвих баків.
Керівництво Міністерства культури України робить постійну системну помилку, намагаючись з кожним новим Міністром поставити на чолі провідних закладів культури своїх людей, без відповідної освіти та знань, без відповідної культури управління, що весь час супроводжується скандалами, судовими тяжбами і врешті решт дестабілізує тендітну культурну інфраструктуру. Це в свою чергу має негативні наслідки для іміджу української влади, Міністерства культури України та самого В’ячеслава Кириленка.
Потрібно накласти мораторій на будь-які звільнення в провідних закладах культури України до моменту оголошення програми діяльності Міністра культури, та пропозицій конкурсного підбору кадрів і передивитися кадрову політику щодо призначення генеральних директорів у Національних музеях України.
Комітет захисту музею
| 
